Світове виробництво пластику стрімко зростає, сягнувши 400 мільйонів метричних тонн у 2022 році та, за прогнозами, подвоїться до 2050 року. Менше 10% пластикових відходів переробляється, і проблема полягає не лише в естетиці; це зростаюча екологічна катастрофа та катастрофа для здоров’я. У той час як міжнародні переговори щодо обмеження забруднення пластиком зайшли в глухий кут, пошук альтернатив, таких як біорозкладаний пластик, набирає обертів, але стикається зі значними перешкодами.
Хімічна реальність пластикового забруднення
Сама кількість пластикових відходів викликає тривогу, але хімічний склад ще більший. Вчені ідентифікували понад 4200 токсичних і стійких хімічних речовин у пластику, які виділяються протягом усього життєвого циклу, від вилучення до утилізації. Лише 6% з них регулюються на міжнародному рівні, наражаючи людей та екосистеми на невідомі ризики. Оскільки пластик розпадається на мікро-, а тепер і нанопластики, ці хімічні речовини накопичуються в харчовому ланцюзі: останні дослідження виявили їх в органах людини, спричиняючи старіння клітин, генетичні пошкодження та запалення.
Проблема виходить за рамки видимого забруднення. Нанопластики, менші за людську волосину, зараз присутні в океані в концентраціях, порівнянних з мікропластиками, осідають на глибині та долають біологічні бар’єри, потенційно порушуючи клітинні процеси. Масштаби цього забруднення величезні: лише Північна Атлантика містить приблизно 27 мільйонів метричних тонн нанопластику.
Обіцянки та підводні камені біорозкладаного пластику
Одним із запропонованих рішень є перехід на біологічно розкладаний пластик, матеріали, які природні організми розкладають на нешкідливі побічні продукти. Однак більшість сучасних «біорозкладаних» варіантів є композитами біоматеріалів (таких як деревне волокно) і нафтохімікатів. Коли вони розкладаються, вони можуть виділяти шкідливі хімічні речовини, такі як терефталева кислота та бісфенол А, створюючи нові екологічні небезпеки.
Навіть чисто біорозкладна пластмаса не позбавлена проблем. Полімолочна кислота (PLA), отримана з кукурудзи або цукрової тростини, вимагає інтенсивного сільського господарства, що сприяє вирубці лісів і забрудненню води, тоді як діацетат целюлози (CDA), отриманий з деревної целюлози, може не повністю розкладатися в морському середовищі. Обидва варіанти все ще розкладаються на мікропластик за допомогою тих самих хімічних сумішей.
Шлях вперед: стійкі матеріали та скорочення споживання
Дослідники досліджують такі рішення, як спінювання CDA для прискорення біодеградації та сталого вибору біорозкладаної сировини (такої як промислові відходи або сертифікована деревна маса). Однак вартість залишається перешкодою, оскільки виробництво біорозкладаного пластику часто дорожче.
Найбільш ефективним довгостроковим рішенням може бути загальне скорочення виробництва пластику. Середній поліетиленовий пакет використовується лише 12 хвилин, перш ніж його викидають, що ставить під сумнів потребу в одноразових продуктах. Важливо перенаправити використання пластику у важливі сфери, одночасно виключаючи токсичні хімікати та віддаючи пріоритет стійким альтернативам.
Поточні переговори щодо укладення договору в ООН не дають надії, але вимагають нових зобов’язань від усіх країн. Вирішення проблеми пластикового забруднення потребуватиме системних змін, а не лише технологічних рішень. Як сказав один вчений, немає швидкого рішення, яке б дозволило нам без наслідків підтримувати наш поточний спосіб життя.
