Нові дослідження показують, що пов’язані з віком зміни стовбурових клітин кишечника, зокрема процес, відомий як дрейф, пов’язаний зі старінням і раком товстої кишки (ACCA), можуть бути ключовим фактором підвищення ризику колоректального раку з віком. Дослідження, проведене міжнародною командою, показує, як тонкі зміни в мітках ДНК — не сама ДНК, а спосіб її зчитування — можуть поступово пригнічувати гени, які захищають від утворення пухлин.
Як працює епігенетичний дрейф
Дослідження підкреслює, що зміна АССА — це не раптова подія, а повільне накопичення епігенетичних змін. Ці зміни включають зміни в метилюванні ДНК, яке діє як перемикач, який контролює активність генів. З часом запалення, зниження сигналів росту та низький рівень заліза в кишкових стовбурових клітинах порушують систему, яка підтримує ці позначки. Це спричиняє вимикання критичних генів-супресорів пухлин, утворюючи вразливі ділянки в слизовій оболонці кишечника.
Небезпечні зони виникають у кишкових криптах – невеликих кишенях у кишечнику, де стовбурові клітини оновлюють тканини. У міру того як ці крипти діляться, старіші, схильні до раку епігенетичні профілі поширюються, повільно збільшуючи зони підвищеного ризику. Цей процес не відбувається відразу; він накопичується протягом багатьох років, ускладнюючи раннє виявлення.
Чому це важливо?
Захворюваність на колоректальний рак зростає з віком, і це дослідження дає біологічне пояснення цій тенденції. Це показує, що кишківник не просто стає більш вразливим з часом, але й активно змінюється таким чином, що підвищує ймовірність раку. Основний висновок полягає в тому, що епігенетичний дрейф не обов’язково є неминучою долею; на нього можна вплинути.
Звернути дрейф?
Експерименти з органоїдами (міні-кишками, вирощеними в лабораторії) показують обнадійливі результати. Збільшення всмоктування заліза або відновлення сигналів росту клітин може уповільнити і навіть частково повернути назад епігенетичний дрейф. Це говорить про можливі втручання, щоб затримати або запобігти цьому процесу.
«Це означає, що епігенетичне старіння не повинно бути фіксованим, остаточним станом», — каже молекулярний біолог Анна Крепелова. «Ми вперше бачимо, що параметри старіння, які лежать глибоко в молекулярному ядрі клітини, можна змінити».
Ці висновки дають нове розуміння того, як розвивається рак, і свідчать про те, що націлювання на епігенетичні механізми може бути життєздатною стратегією зниження ризику. Наступним кроком є визначення того, як ці заходи впливають на людей і чи можна їх інтегрувати в профілактичні заходи.
